olga_den_f (olga_den_f) wrote,
olga_den_f
olga_den_f

Cвітова глобалізація вже зачепила Україну, отже, люди при владі зі старим совковим підходом підуть.

У позафракційного народного депутата України Володимира Парасюка прізвисько Володя – Бойова Нога за численні бійки як у стінах Верховної Ради, так і за її межами. Рідко парламентська сесія обходиться без чергового скандалу за участю Парасюка, а російська версія "Вікіпедії" докладно й прискіпливо фіксує кожне "досягнення" нардепа в боях без правил.

Але передусім Парасюк став відомим завдяки своєму виступу на сцені Майдану 21 лютого 2014 року – наступного дня після масового розстрілу активістів на вулиці Інститутській у Києві. Коли лідери опозиції Віталій Кличко, Арсеній Яценюк та Олег Тягнибок учергове заявили про переговори з президентом Віктором Януковичем, Парасюк несподівано прорвався на сцену і поставив ультиматум: "Якщо ви завтра до 10 ранку не виступите із заявою, щоб Янукович ішов у відставку, ми йдемо на штурм зі зброєю!" Майдан гаряче підтримав Парасюка, освистав опозицію, а на ранок стало відомо, що Янукович утік зі столиці.

Від початку війни на Донбасі Парасюк вирушив у зону АТО в складі добровольчого батальйону МВС "Дніпро-1", а восени 2014 року на дострокових парламентських виборах переміг із результатом 56,56% у мажоритарному окрузі №122 у Львівській області.

В інтерв'ю виданню "ГОРДОН" Володимир Парасюк розповів, чому досі не надав свідчень у справі про розстріл Небесної сотні, хто і скільки платить нардепам за те чи інше голосування в Раді, чому вважає Семена Семенченка генієм, а з бойовими побратимами Юрієм Березою та Андрієм Тетеруком перестав спілкуватися.

– Не збиралася запитувати про ваші численні бійки, ця тема вже набила оскому. Але відкрила останні новини, а там знову: "Нардеп Володимир Парасюк ударив..."

– (Перериває) Та не бив я його! З повною відповідальністю вам заявляю, що сутичка з Гелетеєм… ну… це був певний надрив. Ця людина має безпосередній стосунок до Іловайської трагедії, де був я і де загинув мій товариш. У мене щодо цієї особи такі емоції, що інколи не можу з ними впоратись. Дуже прошу, не будьте подразником цих речей, не згадуйте його імені, бо воно завжди виводить мене з рівноваги... Три роки пройшло після Іловайська, а я ще не навчився справлятись з емоціями, коли мені ставлять запитання на цю тему. Щиро вам кажу.

– Узагалі-то я мала на увазі не сутичку з екс-міністром оборони України Валерієм Гелетеєм, яка сталася ще в жовтні. Я хотіла запитати про нещодавній інцидент в апеляційному суді Маріуполя, де ви вдарили поліцейського.

– Я цієї людини не чіпав. Узагалі. Навіть рукою до нього не доторкнувся.

– Може, ногою?

– Не іронізуйте.

– Але ж є відео з маріупольського суду.

– Підкреслюю: я не бив працівника поліції у маріупольському суді. Готовий руку на Біблію покласти: я його не чіпав. Давайте поставимо собі запитання: якби я дійсно завдав удару, хіба вони не виклали би відео? Адже в суді повсюди відеокамери. Натомість вони злили в мережу якісь незрозумілі кадри, на яких нічого чітко не видно. Тому ще раз вам повторюю: це спровокована і спрогнозована акція із дискредитації мене.

– "Спровокована" ким саме?

– Аброськіним (заступник голови Національної поліції України В'ячеслав Аброськін). До речі, так званий журналіст Андрій Дзиндзя, який неодноразово запускав фейкові відео про мене, – безпосередній друг Аброськіна і зливний бачок МВС. Треба закинути інформацію, що дискредитує? Через Дзиндзю. Треба спровокувати людей? Теж через нього, бо Дзиндзя сам на гачку в МВС.

– А чого ви з В'ячеславом Аброськіним не поділили?

– Чому МВС накинулось на мене? Та з простої причини: все почалося після торговельної блокади. До того я мав, не скажу, що дружній, але нормальний діалог із МВС: брав участь в обговоренні і формуванні деяких принципів, які потім запроваджувались у поліції. Але після торговельної блокади все змінилося. Вважаю, Арсен Борисович Аваков став не на той бік, на який треба. Він став на бік зла, бо не хотів сваритися з Петром Олексійовичем.

– Події останнього року чітко доводять, що глава МВС Аваков якраз не боїться сваритися із президентом Порошенком.

– Ну, мова ж не тільки про Петра Олексійовича, а про велику кількість впливових людей з його оточення, у яких спільні інтереси з Порошенком. Ці інтереси пересікаються з однопартійцями Арсена Борисовича.

До прикладу. Коли ми їхали на торговельну блокаду, я особисто йому сказав: "Арсене Борисовичу, ми їдемо на схід блокувати торгівлю. Попереджаю вас, аби ви потім на мене не ображались і не казали про "сплановану провокацію".

– Що відповів Аваков?

– "Це треба обов’язково зробити, бо ця торгівля вже всім набридла". Говорили з ним тет-а-тет, він запевняв, що в жодному разі не можна торгувати з окупованими територіями.

– То що, виходить, він вас обманув?

– Думаю, на той час Арсен Борисович розумів, що треба блокувати, але не хотів цього робити, бо не вірив, що це можливо.

Він розумів, які обсяги торгівлі, і не вірив, що ми настільки стійкі люди, що зможемо її зупинити. З перших днів блокади, яка стартувала в грудні 2016-го, запеклого протистояння з боку поліції не було. Це вже почалося пізніше, після чого мої відносини з МВС зіпсувалися.

– Не дзвонили Авакову напряму, не питали, чому він різко змінив думку щодо блокади?

– Дзвонив, коли поліція оточила мене, моїх рідних і побратимів. Ми їхали на редут, нас заблокували посеред дороги і почали стріляти з автоматів. Я телефонував до всіх: Авакова, Парубія, Шкіряка, Князєва. До всіх, бо це була загроза життю! Ніхто не взяв слухавки. Додзвонився лише до Трояна, який мені сказав: "Вибач, я тут не при ділі, твої проблеми – сам вирішуй" (Вадим Троян, заступник міністра внутрішніх справ).

– Скільки кримінальних проваджень на вас заведено за фактом бійок?

– 13, 14, а може, й 17. Не знаю. Яка різниця?

– Ви не в курсі, скільки проти вас кримінальних проваджень?

– Не в курсі. Під час блокади Аброськін узагалі їх кожного дня реєстрував. Аби ви розуміли: людина, яка мені ушкодила руку на торговельній блокаді, написала заяву в поліцію, що це начебто я її побив!

– Блокадники на чолі з вами поставили ультиматум так званим "ЛНР" і "ДНР" звільнити полонених. Минув майже рік, скільки наших заручників вам удалося за цей час витягнути?

– Блокада ж не завершилася.

– Це не відповідь. Ультиматум є ультиматумом. То скільки українських бійців вам удалося повернути додому?

– Ще раз кажу: блокада триває. Окрім того, коли ми перекрили вантажно-пасажирську станцію Фенольна Донецької залізниці, коли блокада набрала величезного розголосу в ЗМІ і соцмережах, із нами сконтактували люди Ахметова: типу, ми зацікавлені, щоби вугілля знову пішло, назвіть свою ціну.

– І ви її озвучили?

– Я сказав, що гроші нас не цікавлять, лише заручники. Хай відпустять два десятки хлопців у будь-який спосіб: передадуть СБУ або президенту, можна навіть через своїх агентів впливу, аби тільки звільнили. Люди Ахметова відповіли: "Нє вапрос", – і все, більше на зв'язок не виходили.

– Чому?

– Думаю, був дзвінок в Адміністрацію Президента, де людям Ахметова дали зрозуміти: в жодному разі ніяких полонених ніхто відпускати і приймати не буде.

– А давайте в критиці президента ви не будете переходити елементарної етичної межі і здорового глузду. Багато чого можна закинути Порошенкові, але точно не небажання звільнити українських полонених.

– Якби після дзвінка людей Ахметова наших хлопців звільнили – це стало б наочною демонстрацією всьому суспільству, що на процеси звільнення полонених можна впливати саме з української сторони. Це стало би доказом того, що звільнення певною мірою блокується небажанням Адміністрації Президента тиснути на російську сторону. Вважаю, що для Петра Олексійовича звільнення українських полонених – це певний метод маніпуляції, залякування і піару всередині України.

– Цікаво, а люди олігарха-втікача Сергія Курченка, який зараз переховується в Москві, вам під час блокади не дзвонили?

– Тобто?

– У ЗМІ багато розслідувань, у яких ідеться, що блокада призвела до того, що в "ЛДНР" частина підприємств відійшла під контроль Курченка.

– Ми перекрили товарообіг з окупованими територіями всім олігархам: Ахметову, Таруті, Курченку, Медведчуку і Порошенку. Ми навіть не знали, що завод із виготовлення пластикових труб на окупованій території в Приазов'ї належить Курченку. Просто заблокували – і все. Зараз наші хлопці там не стоять, бо працює постанова РНБО про заборону торгівлі. Але якщо потяги знову поїдуть – дізнаємося, бо тримаємо все на контролі.

– Ви хоч раз особисто спілкувалися з Порошенком?

– Мені нема про що з ним говорити. Він мене запрошував, я відмовився.

– Куди й коли саме запрошував?

– В Адміністрацію Президента під час торговельної блокади. Запрошував не тільки мене, ще й Семена Семенченка. Ми відмовились.

– Чому?

– А про що з ним говорити?

– Але ж з людьми Ахметова ви говорили. Що за вибірковість така?

– По-перше, люди Ахметова самі мені зателефонували й запитали: чи може бути діалог, якщо та сторона дещо запропонує. По-друге, навіщо мені йти в Адміністрацію Президента? Щоб почути, якої "економічної шкоди" завдає Україні наша торговельна блокада? Я в це не вірю, а вони тільки для таких пояснень і запрошували. І ще запрошували, коли другий раз коаліцію формували, й дуже сильно мене туди тягнули.

– Ви майже три роки в парламенті, багато чого бачите зсередини. Як саме платять за те чи інше голосування в Раді?

– Сум на мільйони доларів немає точно. Є поодинокі народні депутати, які не мають бізнесу, прийшли з різних середовищ – юриспруденції, громадського сектору тощо. Вони зрозуміли, що Верховна Рада – це непоганий спосіб заробітку. Із такими нардепами контактують куратори від Березенка і Кононенка, щось підплачують за голосування (Сергій Березенко й Ігор Кононенко – заступник і перший заступник голови фракції Блоку Петра Порошенка).

– Як саме це відбувається: напередодні голосування викликають до кабінету й роздають конверти з грошима?

– Поняття не маю, ніколи в цьому не брав участі. Знаю лише, що вони відразу не платять: озвучують суму, розділяють її на кілька місяців, спочатку дають половину суми, а коли виконав усі зобов'язання – віддають решту.

– Розмір сум?

– Чув, що за голосування проти зняття недоторканності з Клюєва давали по $100 тис. (Сергій Клюєв, позафракційний нардеп, брат Андрія Клюєва – колишнього голови Адміністрації Президента Януковича. У червні 2015 року Верховна Рада підтримала подання про зняття із Сергія Клюєва депутатської недоторканності, зараз він у розшуку).

Також чув про суми в розмірі $25–30 тис. за інше голосування. Це щоб задобрити окремих нардепів. А коли потрібне ініціювання й лобіювання фракцією чи депутатською групою певних схем (наприклад, суто ахметовських в енергетичній сфері) – там уже отримують значно серйозніші суми на мільйони гривень.

– Невже вам жодної пропозиції не надходило?

– Колись пропонували вступити до фракції БПП. Навіть одного політолога підіслали зі мною поговорити. Він, так би мовити, зондував ґрунт. Я відразу відмовився.

– А якщо взяти гроші, а потім усе одно проголосувати так, як хочеться, – чим це загрожує?

– (Сміється). Мені друзі-нардепи теж говорили: "От дурень, треба було взяти гроші, а потім усіх "спалити". Але ж куратори в Раді теж не дурні, відразу всієї суми не дають, щоб не можна було покласти на стіл пачку доларів і на всю країну заявити: ось їхній політичний хабар. Вони дають маленькими сумами протягом кількох місяців, а після якогось періоду кажуть: "Спасибі за службу", – і віддають решту.

– Нещодавно Рада, мабуть, уперше за історію незалежної України ухвалила бюджет не в новорічну ніч. Чому ви голосували "проти"?

– Так я за всю свою каденцію нардепа жодного разу за жоден бюджет не голосував. Бо там дерибан, а не планування. Того року мені навіть прем’єр-міністр Гройсман телефонував і пропонував: "Володю, підтримай бюджет, а я тобі 20 млн грн виділю на округ".

– Може, це був пранкер і вас розіграли?

– Це був Володимир Борисович Гройсман. Я до того не раз у його кабінет заходив, ми тоді намагалися вирішити питання автомобілів на іноземній реєстрації. У кабінеті також були Южаніна і ще низка нардепів (Ніна Южаніна, нардеп БПП, голова парламентського комітету з питань податкової та митної політики). Я спілкувався з ними певний період, бо сподівався, що вони дійсно готові щось змінити в країні. Гройсман говорив: "Урегулюймо це питання, щоб більше не було безладу і всі мали доступ до автомобілів". У підсумку вони мене кинули, не виконали обіцянок.

За ці роки Кабмін і коаліція жодних додаткових коштів на мій округ не дали, хоча я намагався щось вибити. Але вони виділяють додаткові 15–20 млн грн на округ лише за умови голосування за річний бюджет.

– І чому б не піти на компроміс і не отримати додаткових грошей для своїх же виборців?

– Ні.

– Чому? Бюджет усе одно прийнято, а ваш округ залишився без додаткових 20 млн грн.

– Ні! Я що, прийшов у Раду совістю торгувати? У мене були сумніви: "От чого люди мають страждати?". Але, по-перше, у розрізі теперішньої інфляції 20 млн на округ зі 175 тис. виборців – це копійки. По-друге, влада буде вважати, що мене можна купити. Ні, жодні гроші цього не вартують. Треба країну змінювати, а не дерибанити бюджет.

– Правда, що оренду житла в Києві вам як нардепу компенсують із держбюджету?

– Так.

– Некрасиво.

– Чому?

– Бо живете в центрі столиці, а там дика орендна платня.

– Ні, я живу на окраїні. До того винаймав квартиру в центрі, у радянському будинку, але переїхав, бо взимку там було дуже холодно. Зараз орендую трикімнатну квартиру на околиці столиці.

– Чому не перебралися в готель "Київ" біля Ради, там же безплатні номери для нардепів?

– Бо на утримання нардепа в цьому готелі держава витрачає ті самі гроші. А квартира – це зручно, під час акцій можна прийняти багато друзів, яким нема де ночувати в Києві. Наприклад, зараз у моїй вітальні ночує троє осіб, в іншій кімнаті – ще двоє, ще в одній – моя рідна сестра Ірина.

– Скільки витрачаєте на трикімнатну квартиру на околиці?

– Усе, що дає держава.

– Не держава, а я як платник податків. То у скільки мені обходиться житло для нардепа Володимира Парасюка?

– Приблизно 12,5 тисяч гривень на місяць. Якби ви бачили, де я сплю, не говорили би так. Повірте, я ніколи не прибіднявся, але живу досить скромно.

– Ви спілкуєтесь із Коломойським?

– Він телефонував мені кілька разів.

– Просто "для поговорити"?

– Якщо чесно, то так. До речі, Коломойський мені телефонував під час торговельної блокади.

– Ну, це багато пояснює.

– Ні, він просто питав: "Як там у вас справи?". Я сказав: "Усе добре. Тримаємось". На тому все.

– А чи не могли би ви запитати вашого Коломойського ...

– ... не нашого. Ще раз кажу: у 90% цих дзвінків дуже мало конкретики. Це просто розмови про якісь загальні речі.

– Нічого, рано чи пізно телефонні розмови Коломойського зіллють в інтернет, як це вже неодноразово було.

– Я його про це питав: "Ви розумієте, що нас прослуховують і можуть змонтувати розмову під різними кутами?". Він сказав: "Та ні, мене 2014-го прослуховували, а зараз ні". Я відповів, що може, вас і не прослуховують, а мене – напевне, що так".

– У вас змінилось ставлення до Коломойського після того, як у березні 2015-го його звільнили з посади голови Дніпропетровської обласної держадміністрації і він почав відвойовувати контроль над найбільшою нафтовидобувною компанією України "Укрнафта"?

– Я цікавився багатьма епізодами з його біографії. До деяких сторінок його життя, без сумніву, є питання, але 2014 року він доклав дуже багато зусиль, щоб захистити нашу країну.

– Вам не здається, що тоді інтереси Коломойського просто збіглися з інтересами держави Україна, в іншому разі все могло статися по-іншому?

– Я не захищаю Коломойського. Розкажу вам одну історію. Не знаю, правдива вона чи ні, але чув її від нього самого ще 2014 року.

Коли почалась війна, а російські війська могли дійти до Києва, зібрались дуже впливові люди. Коломойський їм сказав: "Зробімо все для того, щоб зупинилась війна. Так, воювати – це дуже дорого. Звідки візьмемо гроші? Реприватизуймо всі підприємства, які ми приватизували до того, за ринковими цінами, але це має зробити кожен із нас". Усі погодились, але умови почав виконувати тільки Коломойський. Решта олігархів пішла до Петра Олексійовича з валізами готівки захищати свої схеми.

– І ви повірили в цю версію Коломойського?

– Сприйняв як інформацію. Я дуже мало вірю або не вірю. Але наступні події в Україні, схоже, указують на те, що ця версія має сенс. Звичайно, у Коломойського є активи в Україні, звичайно, йому потрібне збереження країни, а наскільки патріотичними були його переконання в 2014–2015 роках, думаю, покаже час.

– Чому ви не ходите на суди над "Беркутом" щодо розстрілу на Майдані взимку 2014-го?

– На які саме із судових засідань, їх же багато щотижня?

– Хоч на якесь прийдіть.

– Я в один період перестав ходити на ці суди, бо не витримував емоційно. Зараз мій помічник Владислав Добош – один із найкращих адвокатів в Україні, який захищає добровольців і є представником постраждалих на Майдані у судах, – постійно мене інформує, як просуваються справи щодо "Беркуту". Зараз у судах іде розгляд справ по суті, заслуховують свідчення потерпілих, це дуже довга процедура ...

Я з повагою ставлюся до всіх, хто хоче добитись справедливості. Я теж цього хочу, і якщо в судах розпочнуться протистояння, або, наприклад, не захочуть заслухати котрогось зі свідків із Майдану, я неодмінно долучусь до процесу.

– Що б ви відповіли тим, хто зауважує: на Майдані "Беркут" виконував наказ влади, і в зоні АТО колишні співробітники "Беркуту" виконують наказ, але в першому випадку їх посадили на лаву підсудних?

– Лише одиниці з працівників колишнього "Беркуту" були на справжній війні в зоні АТО. Одиниці, чуєте?! У пересічних громадян трошки перебільшене уявлення про АТО. Усі чомусь думають, де б ти не був в АТО – всюди однаково війна. Ні, не однаково. Одна справа стояти за півтори сотні кілометрів від лінії розмежування, а інша – побувати в пеклі Іловайського або Дебальцевського котлів, у донецькому аеропорту.

Беркутівці стояли на блокпостах в АТО за багато кілометрів від передової, але теж здобули статус учасника бойових дій. Наприклад, у Межовій (це селище на кордоні Донецької і Дніпропетровської областей) був блокпост колишнього "Беркуту", і вони всі здобули статус УБД. Усі!

– Але ж правила однакові для всіх: якщо воював в зоні АТО, значить, учасник бойових дій.

– Яке "воював"?! На який ризик вони себе наражали, стоячи за 150 км від лінії розмежування? Я в зоні обстрілу беркутівців не бачив. Узагалі. Точніше, бачив одного-єдиного, він був у нашому батальйоні, але він звільнився з "Беркуту" задовго до Майдану, а 2014-го пішов добровольцем на фронт.

Мого друга, який був в Іловайську і врятував велику кількість людей, дістав поранення й продовжив службу, затримали ті самі працівники "Беркуту" на в'їзді в зону АТО. І зараз я змушений їздити по судах і витягувати його з тюрми. Точно так само, як кілька десятків добровольців, яких влада запроторила за ґрати за їхню активну громадянську позицію.

Психологію співробітників "Беркуту" я вважаю рабською. Вони завжди скаржаться на владу, кажуть, що ні в чому невинні, адже їм наказали стріляти по майданівцях. Але ж вони мали змогу відмовитись виконувати злочинні накази! Якщо не подобається наказ, якщо відчуваєш, що совість не дозволить його виконати, – покинь це! Кинь! Реалізуєш себе в іншому місці, достойному. Але ж ні, вони цього не хотіли й не хочуть! Їм із їхньою рабською сутністю важливо жити в системі координат, де віддають накази, а вони їх виконують, не задумуючись, що розстрілюють невинних людей на Майдані.

– Ви неодноразово давали зрозуміти, що не збираєтеся давати свідчення щодо розстрілу Небесної сотні вранці 20 лютого 2014 року, бо, цитую: "Історія не готова до цієї правди, українське суспільство не готове, за Порошенка цю правду не можна говорити. При владі не ті люди, які би могли забезпечити всім людям справедливість".

– Закриймо цю тему.

– Вибачте, але саме така ваша позиція надає захисту "Беркуту" безмежне поле для маніпулювання. Адвокати екс-беркутівців постійно повторюють у суді про "гвинтівку Пашинського", "снайпера в готелі "Україна", "постріли з будинку консерваторії" вранці 20 лютого.

– Я дам відповідь – і ми більше до цього повертатись не будемо. Усе, що говорять адвокати беркутівців, – неправда! Уранці 20-го "Беркут" намагався підпалити будинок консерваторії – останній редут, де люди могли сховатися після підпалу Будинку профспілок і чергової спроби зачистити Майдан.

Силовики закидали консерваторію коктейлями Молотова, люди гасили вогонь, а "Беркут" почав стріляти. Тоді, у відповідь, люди дали відсіч. "Беркут" відступив, хвиля мітингувальників ринула вгору по Інститутській, а беркутня їх розстріляла. Так загинула Небесня сотня. І слідство це довело.

Усіх силовиків, які стояли тоді проти Майдану, я вважаю винними. Усіх! Не важливо, чи вони просто набої підносили, чи чекали в автобусі свого чергування. Усі мають бути покарані! Оце буде справедливо, оце буде відповідь людям, які загинули на Майдані. Якби силовики не хотіли – їх би там не було. Усе. Крапка.

– Чому ви дистанціювалися від Михайла Саакашвілі, хоча на початку підтримували його протест проти влади?

– Я ходжу на його акції, був із ним і на Майдані, і перед Верховною Радою, але… Я більше не хочу жодних революцій в Україні. Глибоко переконаний, що мирно, завдяки еволюції, ми доб’ємося справжніх реформ. Без революцій. Ну, може, із певними протистояннями.

Я просто не хочу все сконцентровувати на Саакашвілі. У державі безліч проблем, не варто, щоб уся країна їх вирішення уособлювала лише в одному прізвищі. Водночас я не буду заплющувати очей, коли Порошенко незаконним способом за допомогою Генпрокуратури буде розправлятись зі своїми політичними опонентами. І в телефонні розмови начебто Саакашвілі з начебто Курченком я не вірю. Уважаю ці "плівки" спланованою операцією Петра Олексійовича. Нам узагалі давно потрібна нова політична еліта.

– І звідки візьметься "нова політична еліта"?

– На виборах. Не вірю в соціологію, не вірю в те, що транслюється по телебаченню, нібито Петру Олексійовичу нема альтернативи. Звісно, що є. Увесь цей шлак у соціологічних опитуваннях не відображає реальних настроїв громадян.

Іде світова глобалізація, вона вже зачепила Україну, отже, люди при владі зі старим совковим підходом так або інакше підуть. Будуть чесні й абсолютно однакові правила для всіх. Хто під ними підписується – будь ласка, працюйте, хто ні – до побачення.

– Назвіть альтернативу Порошенку на посаді президента.

– Альтернатив багато, наприклад, Єгор Соболєв, Сергій Лещенко, Семен Семенченко, Олег Петренко, Оксана Корчинська.

– Зрозуміло.

– А чому ви так реагуєте?

– Бо з такою альтернативою краще вже знову Порошенко.

– Не думаю, що люди оберуть Петра Олексійовича на другий термін. Та навіть якщо й оберуть, ми все одно нікуди не подінемось від еволюції свідомості.

– Чому ви припинили спілкування з вашим колишнім командиром із добровольчого підрозділу "Дніпро-1", а зараз нардепом "Народного фронту" Юрієм Березою?

– Бо Юрій Береза – це людина, яка скористалася своїм статусом, що набула після 2014-го, й акумулювала його в гроші.

– Те саме можна сказати про Семена Семенченка, але, на відміну від Берези, ви з ним товаришуєте.

– Я взагалі не розумію, чому в багатьох людей така критична думка про Семена Семенченка.

– У його біографії занадто багато білих плям і незрозумілостей.

– Семен Семенченко – це геній організації будь-якого процесу! Ви розумієте, що ця людина 2014 року створила батальйон "Донбас", навколо якого побудувала правдиву пропаганду й правильне інформаційне поле? Семен об'єднав у батальйон кількасот людей, які реально захистили нашу державу й захищають досі.

Ви розумієте суть претензій до нього? Прізвище змінив із Грішина на Семенченка? Вибачте, але відповідь дуже проста: Семен Семенченко – це його псевдо, воно було розкручене 2014 року, й він тільки із цим прізвищем міг потрапити до Ради.

– Тоді чому багато бійців АТО наполягає: Семенченко насправді не воював, а інколи з'являвся на передовій, фотографувався заради піару й відразу повертався в безпечне місце?

– Знаєте, чому деякі АТОвці не сприймають Семенченка? Бо він не побоявся взяти на себе відповідальність і став командиром у період абсолютного безвладдя. Коли мені пропонували стати командиром, я відмовився, бо не мав відповідного досвіду й не був готовим на той час нести таку важку ношу.

– Андрія Тетерука, який теж узяв на себе відповідальність, очолив батальйон "Миротворець", а потім став нардепом "Народного фронту", поважаєте?

– Зараз – ні, не поважаю. Знаєте, що за хвороба його уразила? Гроші і влада.

– Ви впевнені, що самі не "хворієте"?

– У мене інші принципи. Я не боюся втратити свою важливість в очах суспільства.

– Чому ви не складете мандата, якщо і за бюджет не голосуєте, і один, без команди, у Раді ні на що до пуття вплинути не можете?

– Тому що мій мандат – це моя відповідальність. Я не та людина, яка кидає щось на півдорозі. Навіть коли дуже важко, тягну скільки можу.

Щодо сьогоднішнього напруження всередині суспільства, постійного питання перевиборів… Якби в Україні не було постійного кипіння всередині суспільства – ми б перетворились на Росію. Я цього не хочу.

– Що будете робити, якщо більше не переоберуть у Верховну Раду?

– Ой, буду жити! Напевне, доведеться відбиватись від атак Генпрокуратури, бо в них тоді буде безпосередня можливість мене дістати. Поки що це зробити їм забороняє мій депутатський статус. Я би взагалі хотів потрапити у виконавчу владу, очолити якесь відомство.

– Наприклад?

– Ну, не знаю… Моя мрія – очолити котрусь із силових структур, наприклад, МВС.

– Уявляю собі засідання під головуванням міністра Парасюка. Ви ж першого дня зірветесь і пустите в хід руки-ноги.

– По-перше, якби я очолив МВС – відразу звільнив би 90% штату. Це не жарт. У мене вже прописана дорожня карта, є ідеї. Я б не робив видимості реформ, як Аваков. Ніякі це не реформи, це профанація.

Дайте мені обсяг роботи – і я її виконаю. Не хвалюся й не хизуюсь, але якщо ви приїдете до мене до Львова, то побачите, на якому високому рівні я організував роботу свого офісу, що проводить прийоми громадян, блискавично реагує на всі звернення та виконує усю іншу роботу, яка пов’язана з моєю депутатською діяльністю.

– Скільки людей у вашій команді?

– Більше ніж 20. П’ятьох із них оплачують із депутатського фонду, який надає Верховна Рада, дехто з помічників – на громадських засадах, роботу інших забезпечує моя родина. Мені важко, тому що 25 числа кожного місяця я непокоюся, чи зможу оплатити оренду офісу та зарплату всім людям.

– Якби була мета вас ще більше скомпрометувати, що б це було, окрім бійок?

– Та я і так живу, як на пороховій бочці. Мене оточують розумні люди, вони відкрито мені кажуть: "Багато речей, які ти робиш, шкодять тобі, тягнуть униз". Також знайомі мені політтехнологи говорять, що я дарма зробив той чи інший учинок. А я відповідаю, що якби цього не зробив – перестав би себе поважати.

Я за депутатство не тримаюсь, не розцінюю мандат як шанс побудувати кар’єру, тому коли про мене говорять брехню, терпіти не буду. Повірте, я би в житті ні на кого не підняв ні руки, ні ноги, але зараз у владі стільки брехунів і злодіїв, що інколи доводиться. Це як на війні: сидячи в окопі, піснями й віршами ніколи танків не переможеш, мусиш витягнути РПГ і стріляти.

Джерело: ГОРДОН

Tags: інтерв'ю
Subscribe

Posts from This Journal “інтерв'ю” Tag

promo olga_den_f march 19, 2016 17:35 7
Buy for 50 tokens
​* ( Розповідь жінки буде написана мовою - оригіналом, тобто суржиком Луганської області. ) Мені треба було проконсультуватися у лікаря, і дали мені направлення у обласну лікарню. Я підійшла до кабінету в якому йшов прийом. Біля кабінету сиділи на стільцях і стояли люди, я зайняла чергу. Раптом…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments