У нас у вересні, в ті часи починалася не тільки школа, а ще і нічні "костри". Прийшовши зі школи, ми виконували домашні завдання, а вечіром, ішли гуляти. Додому нас рано ніхто не заганяв, я ж у селі жила, а там усе на виду і тому за нас особливо не переживали. На нас просто поглядали.;))
Отож поки ще було видно надворі, ми збирали всякий сухий бур'ян і хмизок для "костра", а як темніло починали його палити. "Костри" палили зазвичай на вигонах, недалеко від хат. Нас було видно людям з вікон.
І от одного разу, ми зібралися з подругами, назбирали по оберемку сухих бур'янів і почали шукати місце для "костра". А надворі був вітер, та ще і холодний. І от ми почали шукати затишок, щоб і не холодно було, і щоб "костьор" вітер не роздувау і не гасив.
А ми ж на вигоні. Ну де там можна знайти той затишок ? Поруч з вигоном є ярок, там, звичайно затишок, але ж там страшно ! І от ми походили, походили, і таки знайшли ... у дідуся Петра за копицею сіна. Поклали свої оберемки в метрі від копиці і підпалили, а сами сіли обіпершись спинами об копицю.
Щойно наше багаття розгорілося, чуємо крик. Повертаємося у бік крику і бачимо таку картину : Дідусь Петро, летить на всіх парусах до нас у самих трусах, з граблями в руках, з великою ганчиркою, для тушіння вогню і з відром води. Матюкається ... Ми його як побачили, як дременули щодуху у найближчий ярок ... А він нам у слід : "Трам-тарарам !!! ... " Кричить що повбиває як спійма !
Погасив дідусь те вогнище, самими граблями, ганчірка й не знадобилася.;)) Потім для перестраховки ще й відро води вилив на місце де був наш "костьор", грізно нам погрозив ще раз, і пішов додому ...
Ми пересиділи в ярку поки він зайшов у хату, та й собі пішли по домівках.
"Костри" більше біля сіна не розпалювали. ;)))
Journal information