У сільський магазин зайшла, огрядна бабуся, років 70-ти. Привіталася до всіх присутніх, почекала поки розрахувався покупець за яким вона стала в чергу і каже, з легенькою посмішкою продавчині :
-Зайчику, дай мені печеннячка, отого, добренького такого, шо ото моя доця в тебе купувала, як приїжджала до мене.
Продавчиня, жіночка років 45-ти, худенька, така симпатична, привітна, запитує :
- А яке вона купувала ?
- Та таке ото, кругленьке, таке невеличке, з прослоїчкою, і трохи шиколадом примазане.
Продавчиня :
- Тьоть Люда, ось ідіть сюди, тут на вітрині все печиво лежить, покажіть мені яке.
Бабуся підійшла до вітрини, подивилася і радісно повідомила :
- Ось воно ! Оце !, - і показала пальцем на печиво через скло, - дуже добре, давай пів кілограма.
Продавчиня поклала на ваги печиво, а бабуся продовжує :
- І канхветиків дай мені, отих, таких величеньких, шиколадних, шо ото з розовенькую начинкою у середині, у розовеньких блискучих бомажичках.
Продавчиня, взяла з ящика цукерку, показала бабусі :
- Такі ?
- Во-во ! Отакі ! Які ж вони добрі !, - похитала головою заплющивши очі бабуся, - Тіки дорогі . . . Давай грам триста . . .
Продавчиня зважила, питає :
- Що ще ?
- Та, дай мені хлібинку-кирпичіком, і риску . . . тіки не отого шо тоненький і довгенький, а отого, шо ото такий хароший, такий – опецькуватий. Як я. Я опецькуватий люблю. Бо і сама ж така ! ;))
Ладно, тьоть Люд, зараз зробимо . . .
https://olga-den-7.dreamwidth.org/149691.html
Journal information