olga_den_f (olga_den_f) wrote,
olga_den_f
olga_den_f

Деіндустріалізація Донбасу: як "ядро промисловості" СРСР перетворилося в гори битої цегли (+ВІДЕО)

*
Дивлячись на таке, стає моторошно. А хто винен ? Знову ж таки ті, хто має основною метою ОСОБИСТЕ збагачення, не заморочується співчуттям. Хіба могли таке зробити звичайні мародери, якби можновладці першими не почали розвал на державному рівні? Звичайто що ні. Мародери - то вже похідна ... то вже як вороння на залишках тигрячого пірування ...

Місто Костянтинівка Донецької області стало притчею во язицех ще кілька років тому.



Перенасичений промисловими підприємствами район за останні 20 років став пустирем з повністю зруйнованими будівлями – від цехів і колишнього індустріальної величі не залишилося і сліду. Саме населення міста зменшилася майже вдвічі – з 140 тис. Чоловік зараз в Костянтинівці проживає трохи більше 70 тис.

Як таке могло статися? Ми вирішили відправитися на місце подій і побачити те, що відбувається.

На перший погляд вулиці Костянтинівки нічим не примітні. Звичайні брудні вулиці, але цілком жваві, наповнені магазинами на перших поверхах, вулиці індустріального міста.



В очі кидаються бідні, напівзруйновані балкони уздовж центральної вулиці Ломоносова.



Втім, прямо тут же, поруч, в центрі, вбачаються ознаки занепаду і деградації життя. Це – одна з найстаріших будівель міста, можливо, ще довоєнна. Вона стоїть недалеко від міськради, прямо на центральній вулиці.



Поруч по жвавій вулиці їздять авто і ходять люди. Ніхто не звертає уваги – всі вже звикли.



Трохи далі стоять покинуті гуртожитки.



Усередині занедбаних гуртожитків залишилися розписні стіни і навіть ліпнина на стелях. Тепер це нікому не потрібно.



Місцеві жителі кажуть, що занепад почався в 1980-х. Тоді відбулися перші скорочення і закриття заводів. Наприклад, на скляних заводах міста працювали тисячі людей, на одному «Спецскло» – понад 8000 осіб. Тут вироблялося все – від звичайного листового віконного скла до ілюмінаторів в космічних кораблях і літаках. Однак після 1991 року виявилося, що такі заводи-гіганти просто не можуть пристосуватися до ринкових умов.

Дивно, але Костянтинівка – НЕ шахтарське селище, де скінчилося вугілля і він став занедбаним. Тут немає жодної шахти, зате багато промислових підприємств ( «Автоскло», «Спецскло», «Завод скловиробів», «Костянтинівський хімзавод», «Костянтинівський металургійний завод», «Укрцинк», «Укрсвинець» і т.д.) які могли б, навіть при скороченні виробництва, залишатися на плаву, роблячи ті чи інші замовлення.

На жаль, ці заводи аж до 2000-х так і не пройшли процес приватизації, а державний менеджмент не міг перебудувати виробництво протягом півтора десятиліття. Як результат, у 2000-х роках настав колапс. Заводи один за іншим банкрутували, а потім були порізані на метал. Любителі металобрухту і будматеріалів просто добили решту порожніх будівель заводів – і одна з найбільших промзон Європи перетворилася в пост-апокаліптичну пустелю.

Наприклад, ось так виглядав завод «Автоскло» в 1953 році.



А ось так виглядала промзона Костянтинівки в 1970-х.



А тепер це все виглядає ось так.



А ось це – листове скло, упаковане для продажу. Воно навіть не пішло замовнику, коли завод розвалювався – так і залишилося на складі, тепер розбите і нікому не потрібне.



Це своєрідний монумент побаченому – як можна було не продати цей ящик зі склом? Що сталося з людьми і будівлями, що тут були? Може, на них напав невідомий ворог і вони змушені були рятуватися втечею, кидаючи все?

Ні. Просто забуте і розбите. Немов сам час втомився від нескінченного індустріального життя, яке кипіло тут кілька десятиліть.

Блискучі гори – це багатометрові купи битого листового скла.



Страшне видовище



Поруч у багаторічній густій ​​траві можна спіткнутися об трамвайні рейки. Так, так, раніше в цьому місті був трамвай.



Але вже багато років як його скасували – немає сенсу їздити з вимираючих спальних районів в занедбану промзону. І тепер рейки виглядають так:



Вимирання трамваїв почалося на початку 2000-х. Останній трамвай скасували в 2016-м – коли на старих лініях вже зрізали дроти.

А це – легендарний Завод скловиробів. Він також не був вчасно приватизований. В результаті тепер він перетворився в територію з руйнівними цехами, які використовуються як склади. Прохідна заводу забиті і знищується.



А це – дошка пошани цього заводу. Тут колись вивішувалися фото провідних робітників. Ще видніється напис «перспективна молодь».



Вражаюче, але поруч з заводом зберігся радянський пам’ятник склярам. Під ногами у циклопічних статуй – свіжі гвоздики.



Це самотнє салютування жовтневої революції, від результатів якої залишилися одні руїни і гори битої цегли, вражає уяву.

Особливо жахливо виглядає стела за спиною пам’ятника. На ній колись були металевими літерами викладені імена і прізвища робітників заводу, які загинули під час Другої світової війни. Але тепер їх немає – букви вирвані «з м’ясом» мисливцями за металом.



При цьому самі місцеві жителі бачать в причинах своїх бід – Україну. 1991 рік, коли розвалився СРСР, а з ним планова економіка – асоціюються у місцевих жителів з «початком України». Не розуміючи, що заводи не змогли адаптуватися до умов ринку, а потім були розпиляні на метал місцевими ділками, вони продовжують звинувачувати Україну.

Це – Михайло. Він – пенсіонер, який пам’ятає, коли заводи ще працювали. За його словами, в руйнуванні заводів винен якийсь «львівський підприємець» (дійсно, звідки ж ще йому бути ?!). І це при тому, що в Донецьку область Партія регіонів і близько не допускала ніяких інших інвесторів і бізнес, окрім «своїх».



«Це патерналізм, – каже нам глава Донецької ОВГА Павло Жебрівський, – адже ці заводи пиляли свої! Свої! Я одного такого знаю – він розпиляв на метал в Донецькій області 14 заводів! І до сих пір в Раді сидить. Багато людей патерналістськи налаштовані, думають, що «земляки» такого робити не могли ».

Що робити?

Костянтинівці зараз дорога добра порада. Руїни, які інфраструктурно складно під що-небудь пристосувати, прифронтовий статус міста і втрата технічного і трудового потенціалу робить це місце непривабливим для інвесторів. Думка керівництва області також критична – залишки радянської промисловості врятувати неможливо.

«Зберігати то, що є – безперспективно. Це шлях в нікуди. Зараз без модернізації, без інвестицій говорити ні про що неможливо. Ми створюємо індустріальні парки. Найбільший і найуспішніший – Лиман», – каже Павло Жебрівський.

Це звучало б, як вирок Костянтинівці, якби її промисловий потенціал не був би зруйнований дощенту, а людський не виїхав би з вмираючого міста в інші промислові центри на заробітки.

А поки що вмираюче місто зависло між зруйнованим пост-радянським минулим і невідомим і тривожним майбутнім.

Сергій Костеж

Фото, відео: Сергій Костеж, Юрій Атанов

Tags: Наші реалії, про Донбас
Subscribe

Posts from This Journal “про Донбас” Tag

promo olga_den_f march 19, 2016 17:35 8
Buy for 50 tokens
​* ( Розповідь жінки буде написана мовою - оригіналом, тобто суржиком Луганської області. ) Мені треба було проконсультуватися у лікаря, і дали мені направлення у обласну лікарню. Я підійшла до кабінету в якому йшов прийом. Біля кабінету сиділи на стільцях і стояли люди, я зайняла чергу. Раптом…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 1 comment