olga_den_f (olga_den_f) wrote,
olga_den_f
olga_den_f

" Коли йдемо по черешні, Ганно?"

*
Якщо хтось буде плакати читаючи цей пост, знайте - то плачете не Ви, то плаче ваша Душа ...



Сільські жінки вмирають, як квіти ... Без метушні, без істерики, тихо і гідно.

Вони працюють доки можуть, а коли вже геть ослабнуть, серце починає готуватися до зустрічі з незвіданим краєм, "де немає ані смутку, ані печалі, тільки життя вічне". Складають гроші на похорон, готують одежу, кажуть, який образок вкласти їм у натруджені руки ...

Діти починають приїжджати частіше, кликати до себе, але вони воліють померти у старенькій хаті. Їх дуже цікавить, коли саме, в який день вони помруть, Бог простить їм цей невинний гріх.

Сусіди щоранку дивляться, чи йде дим з комина, заходять щодня. У них є телефон дітей, про все домовлено.

Рідко яка жінка йде зі світу на самоті. Завжди коло неї хтось є, якщо діти далеко і не встигають, або ж не вірять, що їх матері дуже погано.

Вона ніколи не скаже, що їй дуже погано. Старі жінки не ходять по лікарях, не просиджують у чергах. рідко котру побачиш у сільській лікарні. Вони знають самі, що час іти, що життя скінчилося. Жартують з такими самими старими : "
Коли йдемо по черешні, Ганно?" Це такий евфемізм смерті.

Вони намагаються не тримати навіть курей, а за кота й пса домовляються, хто із сусідів забере.

Спершу вони перестають ходити до крамниці, тоді до церкви, тоді до сусідів. Дехто з них вміє висловлювати всю свою мудрість, назбирану за багато років. Небо їм розвидняється, вони відходять все далі від життя, бо вже слабнуть руки, щоб тримати все впорядку. Вони знають, що ніхто не буде битися за їх скромний спадок. Запишуть його тій дитині, якій живеться найгірше, яку найбільше жаліють. Вони вчинять справедливо й мудро.

На похорон прийде небагато людей, діти сидітимуть самі дві ночі коло тіла. Ніхто вже не голосить на похороні, не зомліває. Люди стали байдужіші, серце в них б'ється в невлад зі Всесвітом. У хаті три дні й три ночі горітиме свічка. У порожній хаті. Її поставлять у миску з водою, щоб не спалила все. Хоча для хати ліпше було б , аби вона вмерла разом зі своєю господинею.

Ідеш по селу і впізнаєш порожні хати по траві на подвір"ї, зарослому городі, по вибитих шибках і хвіртці, закрученій іржавим дротом.

Легко не любити село тому, хто не знав цих стареньких жінок, запнутих вицвілими турецькими хустками, ніколи не говорив з ними, не бачив їхньої доброї посмішки, що розквітає від найменшого знаку уваги. Хто дивиться на село з космосу, хто не читав Гесіода і пророцтв святої Михальди, переписаного в учнівський зошит. Хто хотів, щоб українського села не було, бо то "шароварщина" і "хуторянство". Але без села не було б України, і в тих порожніх хатах висять досі у павутинні простенькі образи і Шевченко.

Вчора ще одна хата стала порожньою ...

Я збирала золото осені - горіхи під дощем і снігом коло нашої, вже порожньої хати. Давно вже порожньої. Та вистигшої лише вчора ...

/Етюд львівської письменниці Галини Пагутяк./

=====================================================

Олійник Борис: ПІСНЯ ПРО МАТІР

Посіяла людям літа свої, літечка житом,
Прибрала планету, послала стежкам споришу,
Навчила дітей, як на світі по совісті жити.
Зітхнула полегко – й тихо пішла за межу.

- Куди ж це Ви мамо?! - сполохано кинулись діти.

- Куди ж Ви, бабусю? - онуки біжать до воріт.

- Та я недалечко ... де сонце лягає спочити.
Пора мені, діти... А ви вже без мене ростіть.

- Та як же без Вас ми? ... Та що Ви намислили, мамо?

- А хто нас бабусю, у сон поведе по казках?

- А я вам лишаю всі райдуги із журавлями,
І срібло на травах, і золото на колосках.

- Не треба нам райдуг, не треба нам срібла і злота,
Аби тільки Ви нас чекали завжди край воріт.
Та ми ж переробим усю вашу вічну роботу, -
Лишайтесь, матусю, навіки лишайтесь. Не йдіть.

Вона усміхнулась, красива і сива, як доля.
Махнула рукою - злетіли увись рушники.

"Лишайтесь щасливі", - і стала замисленим полем
На цілу планету, на всі покоління й віки.

Ольга Семенюк

https://olga-den-7.dreamwidth.org/183142.html

Tags: Оповідання
Subscribe

Posts from This Journal “Оповідання” Tag

promo olga_den_f march 19, 2016 17:35 8
Buy for 50 tokens
​* ( Розповідь жінки буде написана мовою - оригіналом, тобто суржиком Луганської області. ) Мені треба було проконсультуватися у лікаря, і дали мені направлення у обласну лікарню. Я підійшла до кабінету в якому йшов прийом. Біля кабінету сиділи на стільцях і стояли люди, я зайняла чергу. Раптом…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 10 comments