olga_den_f (olga_den_f) wrote,
olga_den_f
olga_den_f

Церкву ту обминали бомби, а на її даху, ... чомусь росла береза ...

*
Таке не можна не читати ... просто гріх ...



Сьогодні наша мама, я вважаю, зняла частину прокляття з нашого Пирятина- якщо не заперечувати, що воно було: накладене всіма довгими десятиліттями невеселої його історіі. Відтепер ми повертатимемося додому не на вулицю Петровського ...

А на цій вулиці я народилася - його ім'я писала все життя на конвертах додому ... І намагалася сприймати його просто як якесь абстрактне ім'я ... Щоби не думати, що він один із авторів ЧК і Голодомору ... Що цією вулицею повзли спухлі од голоду селяни, бабуся розказувала, цією вулицею вели на розстріл наших містян, мама розказувала, - нею вивели в Пирогову леваду всіх євреів нашого міста, нею моя мала мама бігала до Успенськоі церкви, де фашисти тримали полонених і тицяла печену картоплю в руки тих приречених - а вони простягали їх у щілини паркану ... дорослі кричали на неї, щоби не сміла - вистрелить же вартовий! Та вона жаліла солдат ... Церкву ту обминали бомби, а на іі даху, каже мама, чомусь росла береза ...

А потім НКВД довго розбивало іі старовинні стіни - і в моім дитинстві на цьому місці стояв танк. І нам брехали, що це той, що першим зайшов визволяти. Але всі знали, що це списаний з ужитку несправний механізм. Та квіти носили, приймаючи умови гри ...

Колись ця вулиця звалася Успенська - по імені тої розбитої церкви ... І на Успення мала храмове свято ...

Мій дідусь завжди ходив Успенською до храму співати, а мама моя все життя про це не могла забути - й по сто разів нам це переказувала ...

Навесні не витерпіла й написала листа в місцеву владу - що треба це ім'я Петровського зняти з цієі вулиці, не можна більше під ним жити, коли в краіні он, нарешті, діти повстали! І пішла з паличкою по сусідах - збирати підписи, розказувати все. Мама наша розказує довго й детально - й по сто разів, щоби дійшло. Вчителька. Це не виправляється:)

І весь цей час ми лише про це й говорили!

А ще ... Біля сусідів, навесні ж, раптом впала деревина, й на оголеному стовбурі іі, де тріснула й розкрила стовбур кора, всі побачили зображення жінки з дитиною на руках ... Місцева газета фотографувала це - і розказувала, як про знак.

А мама точно знала, що то Богородиця звертається - "доки Ви вже житимете, як телята?" ( в маминому переказі це звучить саме так, для того, щоби дійшло:)

Ну, нещодавно, як всі знають, справа повернула на декомунізацію. І мама стала нагадувать в "білий дім", так у Пирятині звуть адміністрацію - про що навесні писала. І щовечора нервувала в телефон - що, ой, не назвуть, як було ...

Сьогодні був історичний день. Сходка в будинку культури. Що теж стоіть на місці храму, знищеного бомбами.( Туди й ходив мамин тато колись співати.)

Мама напередодні майже не спала. Знаків було перед очима - повно! І на ранок вона взяла газету з тим фото чуда на полеглому дереві, звісно - ікону, щоби "доказать", що на фото саме та Жінка, з ікони, іменем успення якоі була названа церква й наша вулиця колись давно. Взяла ціпок, і, як каже, подибала на сходку.

Вона там казала промову:) я думаю, довго й у всіх деталях переказувала і про Петровського-звірюку, й про "Голодовку", й про березу на церковному даху, й про розстріляних сусідів.

І наприкінці сказала - не треба ждать, шоб депутати голосували, ми сюди прийшли - ми й голосуватимемо, добре?

І, каже, руки підняли всі- і ті, хто не хотів:) і ті, хто казав - нашо воно нужне ото мінять, мені сірамно, хто той Петровський, а шоб не платить тепер за справку, шо улиця вже по-другому зветься ...

Мама перемогла!:)

Вона прийшла додому, в ту хату, де ми всі народилися, до садка, що його ще дідусь садив, а бабуся Оля там "командувала", де яку квітку посадить ... Зайшла й сказала своєму татові - ну, ось тепер буде твоя Успенська, як ти й хотів!

Дивилася на його портрет - і казала.

Потім напилася таблеток, оддихалася й нам дзвонила : ну, дочечка, як? Це ж правильно? Тепер в історіі трохи лад?

Ми з сестрою сьогодні щасливі.

Якби ми були не з Пирятина - не вірили би в прокляття. І в березу, що без землі росла на даху церкви, і в фото на оголеній корі дерева, що впало само. Не вірили би в те, що душі убієнних і замордованих сусідів витали неспокійні весь цей час ... Не вірили би, що на Успенській, тепер нашій вулиці, в цю мить потроху через тріщину в часі, потягне кудись у пекло якусь частину біди ... І що наше життя створене смертю інших, як ось, прочитала, казав ще Леонардо да Вінчі, що про Пирятин наш ніколи й знати не міг- але це про всіх ... та він теж добре знав про зашифровані знаки.

Імена роблять свою справу - ми теж у це завжди вірили.

Але й люди щось можуть:))) як мама ось ...

/ Ольга Герасим'юк, 20.12.2015 в 23:04, · Pidgirtsi /

https://olga-den-7.dreamwidth.org/184024.html

Tags: Оповідання
Subscribe

Posts from This Journal “Оповідання” Tag

promo olga_den_f март 19, 2016 17:35 8
Buy for 50 tokens
​* ( Розповідь жінки буде написана мовою - оригіналом, тобто суржиком Луганської області. ) Мені треба було проконсультуватися у лікаря, і дали мені направлення у обласну лікарню. Я підійшла до кабінету в якому йшов прийом. Біля кабінету сиділи на стільцях і стояли люди, я зайняла чергу. Раптом…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments