От люди дивляться кіно про кохання. Навіть плачуть, дивлячись його.
А чому дивляться ? Щоб чомусь навчитися ? Чи щоб переконатися в тому що кохання існує в реалі ? Адже в реалі кохання буває ой як рідко ... Частіше за все, за кохання сприймають всього лише пристрасть. А пристрасть, то таке діло, вона гаряча до болю, охоплює зненацька і тримає міцьно, як лещата, але і зникає вона досить раптово. Може тривати короткий час, може довго, а зникає раптово, і, як правило, назавжди.
Кохання відрізняється від пристрасті тим, що воно не вимагає негайного задоволення фізичних потреб, не вимагає до себе постійної уваги коханої людини, подібної до рабства. Якщо людина кохає, то вона в першу чергу внутрішньо бажає поводити себе так, щоб тому кого вона кохає було комфортно поруч з нею.
А у фільмах, показують таке кохання, якого не існує в житті. Показують його таким, яким його уявив автор сценарію. Через це не люблю кіно про кохання.
А плачуть люди, дивлячись фільми про кохання, напевно, через дві причини. Перша, це коли у кіно бачуть те, чого у їхньому житті ніколи не було, а їм дуже хотілося б. І друга, це коли у кіно бачуть трагічне кохання, подібне до того що пережили сами.
https://olga-den-7.dreamwidth.org/188154.html
Journal information