Він тихенько поторсав сплячу, як янголя, п'ятирічну дівчинку:
- Лесюню, прокидайся! Тссс, тихенько, матір не розбуди.
- Татусику, що трапилось?
- Вставай тихесенько, одягайся.
- Куди?
- Ти ж хотіла в лісі переночувати, то поїхали.
- А чому вночі?
- Бо ввечері тебе мама не відпустила би.
- Так, не відбустила б.
Лесюня навшпиньках підійшла до старого кріселка, на якому з вечора розклала одяг і одяглася навпомацьки. Незручні колготки, які в ті далекі вісімдесяти мала кожна дівчинка та і хлопчик, що розтягувались на колінцях, муляли своїми рубчиками і неймовірно важко надягалися дитячими ручками, вони надивожу швидко одяглися в темноті. І платтячко, і навіть кусюча кофтинка. Бо ж татко позвав.
Виходити на вулицю потрібно повз мамин диван. Лесюня і вдень не дуже зосереджена, вночі точно на щось би натрапила. І мама би прокинулась. І прощавай неймовірна пригода. Тато показав на вікно.
- Йди до вікна, перелізеш через нього, я тебе зловлю знадвору.
Лесюня поторсала стару дерев'яну раму і відчинила віконниці. В кімнату ввірвалася ніч. Солодкий аромат матіоли в садку, десь вдалині поодинокий брехіт псів, в повітці раптово заквокала сполохана мишею курка, коники звідусіль, ніби змагаючись, цокотіли, як востаннє, а здаля, зі ставка лунало несамовите, приглушене відстанню жаб'яче кавкання.
- Перелазь через підвіконня і стрибай.- почувся татків шепіт з темноти.
- Мені страшно, я нічого не бачу.
- Не бійся, я тебе бачу, я зловлю.
Лесюня, ні секунди не вагаючись, звісила ніжки і стрибнула прямо таткові в обійми. Потім, вже сидячи на рамі старенької "України" і вдихаючи на повні груде пахуче повітря ночі, вона спитала:
- Татку, а як так, що ти можеш вночі бачити?
- Ти теж зможеш, просто оченята мають звикнути.
- То ти не чарівник?
- Хто зна,- загадково прошепотів тато.
Вони їхали пустою дорогою довго-довго, а потім завернули до лісу.
- Татусику, а тут трохи страшно.
- Не бійся, боятися можна незнайомого, а те що знаєш не страшить.
- А я не знаю лісу.
- А от я тебе і познайомлю з ним. Подружишся і не боятимешся.
Вони зупинилися, татко розклав тоненький матрасик, вклав Лесюню, вкрив шерстяною ковдрочкою. Все це було завчасно прив'язане до багажника велосипеду.
- В голівку муляє..
- Чекай, я свого светра зніму.
Знявши светра, тато склав його і дбайливо підклав під голову донечці.
- А тепер, що робити, татусику?
- Лежи і слухай ліс. Знайомся з ним.
- Не звично, трішки страшно.
- Я сидітиму поруч і триматиму тебе за ручку. Спробуй заснути.
- А знайомитись?
- А ось це і є диво. По справжньому познайомитись можна лише вислухавши, а якщо вислухаєш, то заснеш, а якщо заснеш, значить вже не боятимешся.
Лесюня лежала в пітьмі і слухала ліс. Нічний ліс говорив геть не так, як нічне село. Шурхіт, стрекіт, дивний писк і навіть пташки час від часу перегукувались співом, що був схожий радше на розмову... І справді не страшно. Зовсім не страшно, якщо поруч татко і він тримає за ручку. Лесюня заснула..
Татко повів плечами від холоду. Нічого, за пару годин світатиме і вони поїдуть додому. Доки мама не побачила, що їх немає. Бо матимуть, що слухати обидвоє. "Дівчинка має бути милою і вміти поратись по господарству, Василю! Що ти з неї заброду робиш?" "Дівчинка має стати Людиною, Олю! І вміти бачити красу у всьому, а не лише в голубцях!"
Небо потроху починало сіріти і таткові гарно було видно і гострий носик і відстовбурчені вушка і заплутане рудувате волосся і великий пальчик, що завмер біля червоного напіввідкритого ротика.
- Що то з тебе виросте, доню?, - прошепотів він, дивлячись на худеньке рідне обличчя.
- Що таке татусику? Вже вставати?
- Так, давай, поки мама не прокинулась. Тобі сподобалось?
- Дуже-дуже-дуже-дуже!!! Я вже не боюся лісу, тут так гарно ...
- Поїхали, доню ...
Таткові сьогодні 63! Сподіваюсь, що я його не розчарувала, а втім я впевнена, що не розчарувала... Все чого він хотів, збулося. Я бачу всю ту красу, яку бачить він і бачу її не в голубцях))))
Леся Поліщук
https://olga-den-7.dreamwidth.org/199773.html
Journal information