© На дачі не була давно,тож багато чого залишилося не зроблено. А тут зима, покищо без снігу, але з морозом -10 і своїм колючим, пронизливим вітром.
Мороз і сонце ... Але вітер видавлює сльози з очей, щоб не зосереджувалися на такій красі.
Земля вже мерзла, а я привезла волоскі горіхи, щоб посіяти їх під зиму. Тож я взяла садовий тризуб, лопату і пішла сіяти ті горіхи. Довбу ту мерзлу землю, а вітрюга просто з ніг збиває. Та холоднючий же !!! Сльози течуть, руки мерзнуть, а кидати заплановану справу не хочеться. Як же можна кинути, якщо я вже уявила собі як я ходжу влітку в тіні тих горіхів, уявила які вони яскраво жовті восени, ну і звісно, як я хожу під ними поосени з кошиком і збираю урожай горіхів. ;)))
Посіяла я ті горіхи, а потім ще вирішила звільнити ділянку від сухих дудок цибулі порею, яку ми не подужали з'їсти. А дудки висотою мені по пояс, хоч і не густо, але досить щоб не залишилось часу для нудьги. ;) А цибуля та, розташована між великими кущами мальв, які висотою десь на метер, вищі мене, які також уже висохли і їх потрібно прибрати, щоб на весну грядка вже була готова до весняно-польових робіт.
А вітер не вщухає, і навіть набирає силу. Лице від того вітру вже як не моє. Руки, хоч і в рукавичках, уже печуть від того вітру з морозом. Але я не здаюся. Бо вихідний же один, і хочеться встигнути якомога більше.
Звільнила я таки ту ділянку, любо глянути. А вже і сутеніє.
Зайшла в хату. В хаті тепло, затишно ! Лице червоне від вітру, шкіра на кистях рук як наждачний папір. ((( Зате душа співає від того що виконала заплановане. ;))) Хай тепер горіхи перезимують у своїй стихії і навесні прокльовуться і ростуть. А на ділянці, яку звільнила від сушняка, я вже уявляю нові рослини.
Нічого, відігріюся, поняньчу свої ручки, відпочину.
І що мені той вітер з морозом ... ? ;)))
Crossposts: https://olga-den-f.dreamwidth.org/510616.html
Journal information