June 3rd, 2015

Лазорівка

Фальсифікація історїї Російської держави імператрицею Катериною ІІ. ( 1762-1796 )

Після Петра І, який перетворив Московію на Російську державу,
еліта Московії почала замислюватися над необхідністю створення
цілісної історії власної держави. За цю справу ретельно взялася
імператриця Катерина II (1762–1796), яка не допускала думки про
те, що в царському роду вона може бути серед рядової татаро-
монгольської знаті. Катерина II, по-європейськи освічена людина,
ознайомившись з архівними першоджерелами, звернула увагу, що вся історія
держави тримається на словесній билинній міфології і не має доказової бази.

Тож, Катерина II своїм указом від 4 грудня 1783 р. створює «Комісію для складання
записок про древню історію переважно Росії» під керівництвом і доглядом графа
А. П. Шувалова, в складі 10 видатних істориків. Основна задача, що була
поставлена перед комісією, полягала в тому, щоби за рахунок переробок літописів,
написання нових літописних зводів та інших фальсифікацій обґрунтувати
«законність» привласнення Московією історичної спадщини Київської Русі і
створення історичної міфології держави Російської. Комісія працювала 10 років.
У 1792 р. «Катерининська історія» побачила світ. Робота комісії проводилась
в наступних напрямах:

– збір усіх письмових документів (літописів, архівів тощо). Ця робота вже частково
була зроблена Петром І. Збирання матеріалів проводилось не тільки зі своєї країни,
а також з інших країн – Польщі, Туреччини та ін.;

– вивчення, фальсифікація, переписування або знищення історичних матеріалів. Так
були переписані літописи: «Слово о полку Ігоревім», «Повість минулих літ»,
«Лаврентіївський літопис» та багато інших. Деякі літописи переписувалися по
декілька разів, а оригінали знищувались або засекречувалися. Так, були
засекречені «Скіфська історія» А. І. Лизлова, що була видана в 1776 і 1787 pp.,
«Історія Російська із найдавніших часів» В. М. Татіщева, видана 1747 р.
В «Скіфській історії» А. І. Лизлова вказується, що жителі Московїі – це окремий
відособлений самобутній народ, який нічого спільного не має з Руссю (Києвом),
Литвою, поляками тощо;

– написання нових «загальноруських зводів», які писалися у XVIII ст., а подавалися,
що вони XI, XIII, XIV ст. Всі ці зводи проповідували «загальноруську ідею». Це в той
час, коли на київській землі жили слов’янські племена (поляни, деревляни, сіверяни
та ін.), які вже були християнами, в «Залещанській» землі жили фінські племена
(мурома, меря, весь, мокша та ін.), які перебували у напівдикому стані, і ці племена
не мали в історії нічого спільного аж до XVI ст.;

– для обґрунтування єдності Київської Русі і фінських племен були написані тисячі
різних зводів. Усі ці зводи і літописи, як вказується в романі-дослідженні
В. Білінського є тільки у переписаному вигляді, жодного оригінала. Жодного! Все це
вказує на неймовірну за масштабами безсоромності й нахабства, фальсифікацію
при створенні історії Держави Російської.

Ярослав ДАШКЕВИЧ, доктор історичних наук.
promo olga_den_f march 19, 2016 17:35 13
Buy for 200 tokens
​* ( Розповідь жінки буде написана мовою - оригіналом, тобто суржиком Луганської області. ) Мені треба було проконсультуватися у лікаря, і дали мені направлення у обласну лікарню. Я підійшла до кабінету в якому йшов прийом. Біля кабінету сиділи на стільцях і стояли люди, я зайняла чергу. Раптом…
Лазорівка

Фальсифікація історіі Петром І.

Масовану державну фальсифікацію історії свого народу почав Петро І. Він уперше в 1701 р. видав указ про вилучення в покорених народів усіх письмових національних пам’яток: літописів, хронографів, хронік, давніх історичних записів, церковних документів, архівів тощо. Особливо це стосувалась України-Русі.

У 1716 р. Петро І «знімає копію» з так званого Кенігсберзького літопису, де було показано «об’єднання» давнього літописання Київського і Московського князівств і обґрунтовувалась єдність слов’янських і фінських земель. Однак доступ до «копії»-фальшивки, як і до самого оригіналу, був закритий.

Ця Петрова фальсифікація стала основою для подальших фальсифікацій – написання т. зв. «загальноруських літописних зводів», в яких обґрунтовувалось право Московії на спадковість Київської Русі. На основі цих фальсифікацій 22 жовтня 1721 р. Московія оголосила себе Російською імперією, а московитів – росіянами. Так була вкрадена у законних спадкоємців Київської Русі – українців історична назва Русь.

Петро І завіз з Європи велику кількість спеціалістів, у тому числі і професіоналів-істориків, яких залучив до написання і фальсифікації історії Російської держави.

Для цього кожний іноземець, що поступив на державну службу, давав присягу про нерозголошення державної тайни і зобов’язувався ніколи не покидати Московську державу. Виникає питання, які можуть бути державні таємниці при «обробці російської історії» давніх часів? У будь-якій цивілізованій європейській країні після 30–50 років розсекречуються всі архіви. Російська імперія дуже боїться правди про своє минуле. Смертельно боїться!

Ярослав ДАШКЕВИЧ, доктор історичних наук.
Лазорівка

Зародження ідеї величі московитів.

Ще за часів князювання Василя III (1505–1533) в Московії зародилася ідея величі, яку висловив представник Московського православ’я монах Філофей: «Два Рима впали, а третій стоїть, а четвертому не бути». Відтоді у московитів зароджується думка всемогутності й «богообраності», що «Москва – третій і останній Рим». Ці думки поширювались і утверджувались в Московії. Скільки крові було пролито московськими князями, а пізніше – царями заради цієї ідеї-маячні.

За царювання Івана IV (Грозного) домагання Московії на спадщину не тільки Київської Русі, а і Візантійської імперії поси-люються. Так, за переказами, шапка Мономаха буцімто подарована київському князю Володимиру Мономаху його дідом – базилевсом Константином IX, вважалися символом передачі влади Візантією Київській Русі. Враховуючи те, що першим Суздальським князем був шостий син князя Володимира Мономаха Юрій Довгорукий, то наявність у Московії цієї шапки є «доказом» спадкових прав московських правителів не тільки на Київський великокняжий престол, а і на спадщину колишньої Візантійської імперії. Далі був складений облудний заповіт Володимира Мономаха про передачу «спадкоємних прав» синові Мономаха Юрію Довгорукому, підкорювачу так званої «Залещанської» землі. Все це було видумкою. Насправді, шапка Мономаха була золотою бухарською тюбетейкою, яку Хан Узбек подарував Івану Калиті (1319–1340), який приспособив цю тюбетейку-шапку для свого звеличення. (Логвин Ю. Кобила, Калита і тюбетейка «Мономаха» // Час. – Київ, 1997, 27 березня).

Іван IV (Грозний) уперше 1547 року вінчався в церкві з титулом Московського царя, як «наслідувач» грецьких і римських імператорів. Із 37 підписів, що скріпили грамоту, прислану з Константинополя в Москву, 35 виявилися підробленими. Так Іван Грозний став «спадкоємцем візантійських імператорів». Так узаконилась брехня.

Ярослав ДАШКЕВИЧ, доктор історичних наук.