На городі вирощували картоплю, моркву, буряки, капусту, огірки, гарбузи, цибулю. На окремій ділянці був баштан.
Огірки і помідори на зиму солили у діжках, а капусту квасили також у діжках, зберігали у погрібі. У окремій ямі, для овочей закладали на зберігання яблука буряки і моркву.
Крім городини вирощували також зернові : пшеницю, жито, ячмінь, овес, кукурудзу, сонячники і просо. Все придбане зерно зберігали у спеціальній будівлі, яка називалася - клуня. У спеціально відділеній стіною від загальної площі клуні кімнті-закрамі зберігали муку.
Мали свою крупорушку з ручним приводом, і олійницю - невеличкий ручний прес потужності якого цілком вистачало для того, щоб вичавити олію для потреби сім'ї. Була також ступа в якій товкли просо для того щоб відділити кожушки від зернят і отримати пшоно. Муку сами не виробляли, возили зерно на мельницю яка була у нашому селі.
Було трохи курей, яких утримували в основному, щоб мати яйця, на м'ясо різали тільки півнів, та курей які уже були занадто старими для того щоб нести яйця.
З настанням тепла навесні брали на утримання поросятко, яке за літо і половину осені виростало а під зиму його різали. Сало солили у бодні (дерев'яному ящику) а з м'яса робили ровбаси і на зберігання складали у велликі глиняні макітри, і заливали розтопленим смальцем щоб не псувалося. Протягом зими зберігали у холодному приміщенні.
Була своя корівка, а значить і молоко, і сир, і сметанка, і маслечо. А коли крівка приводила бичка, то його підрощували і пускали на м'ясо.
Ще були коні і пасіка. Кіньми возили у Донецьк на базар яблука зі свого саду, за виручені гроші купували одяг і взуття.
І от, одного разу, сталась така напасть : прийшли до нас такі собі чоловічки, як казав наш дідусь : " У шапках з пиптиками і зі звіздами на лобах - " сувіти ". І почали вони нас, і всіх наших односельчан відверто і нагло грабувати. Відібрали все - зерно, муку, картоплю, соління, худобу і землю. Залишили нам лише двір, надвірні будівлі і хату. Залишилась ще маленька бочечка меду, яку дідусь закопав у непролазних вишневих і тернових хащах. А якось треба було пережити зиму.
Взимку наша сім'я їла коржики які пекли на воді із подрібнених у крупорушці качанів від кукурудзи (без зерен), які були заготовлені щоб топити ними піч. Коли прийшла весна, на луках віріс кінський щовель. Почали його рвати у мішки, подрібнювати, змішувати з тією шулухою, що робили з качанів, і пекти з тієї суміші матарженики-щовляники у печі, без олії і без масла, на сухій сковороді.
Так дожили до посівної і почали з болем у душі спостерігати як колгоспи засівають поля, які споконвіку належали нашій сім'ї, за якими наша сім'я все життя доглядала і з яких усе життя годувала себе. На одному з шматків нашої землі посадили кавуни.
Настало літо. Виросли кавуни на славу ! Величезні, а наша сім'я на них поглядає та слину ковтає. Виростили б самі, та землі немає.
А на той час дідусь за столярні роботи придбав козеня. Бо корівку ж у колгосп забрали. ((( От він роздав дітям серпи, сам узяв візок і пішли вони з тим візком на баштан жати серпами сіно для козеняти. Жнуть, складають на купки траву а під купку і кавунчик ... Наскладали купок, а потім їх на візочок разом з кавунчиками та й поїхали додому, ніби сіно везуть.
Ото й були перші крадіжки у держави, від безвиході. І так кожна сім'я. А до приходу "сувітів"- грабіжників, за розповіддю дідуся, про крадіжки не могло бути навіть мови, крали хіба що діти яблука у сусідів, і то, тільки ті які впали на землю і ні в якому разі не з гілки. З дерева ніхто не смів рвати.
Так потихеньку, потихеньку і дойшло до мільярдних крадіжок які відбуваються у наші часи. Все велике у світі починається з маленького.©
https://olga-den-f.dreamwidth.org/5445.html
Journal information