olga_den_f (olga_den_f) wrote,
olga_den_f
olga_den_f

Хованець (Домвик) В народних віруваннях Карпат і Підгір'я.

*
Хованець (він же: домовик, годованець, засідач, похатник, інклюзник) - домашній дух-опікун в народних віруваннях Карпат і Підгір’я, зроджений із "зноска" (маленького курячого яйця з несформованим жовтком) і виношений людиною під пахвою. Хованець забезпечує статків своєму господареві, процвітання в родині, піклується про худобу.

За народними переказами, людина могла вивести для себе хованця з яйця, знесеного чорною куркою чи півнем, котре потрібно носити під лівою пахвою дев'ять днів, впродовж яких не можна умиватися, стригти нігті, молитися, вітатися, хреститися чи взагалі розмовляти, постити тощо. Якщо заборон дотримано, то на дев'ятий день вилуплювався домовик, а якщо його не доносити, то, як подейкують селяни, хованець замучить до смерті.

Зазвичай, домашній опікун живе на горищі, споживає несолону їжу, передусім харчується пшеничним хлібом, молоком і цукром. В оселі може існувати декілька домових, вони розподіляють між собою роботу - один вартує будинок від злодіїв, другий піклується про пасіку, третій працює в полі і так далі. Якщо хованець образиться на щось, наприклад, йому дадуть солону їжу, то він переб’є увесь посуд, набешкетує у господарстві і взагалі може піти з дому, забравши із собою щастя, або замучить господаря так, що той повіситься. Хованець також не любить, коли зрубують плодові дерева, які ростуть на обійстю або межі (В. Галайчук. "Демонічна палітра бойків").

Зі смертю господаря домовика зникає і все багатство у будинку. Смерть такої людини дуже важка. За гуцульськими повір’ями, душу його хованець відравляє в пекло самому Аріднику, який зажене її в яйце, а з нього вилупиться новий дух.

Хованця, як і чорта, вбиває грім. Його можна вбити, ударивши з розмаху, але якщо годованця після цього стукнути по голові буковою паличкою - він оживе. Вірили, що його можна побачити у хліві з запаленою стрітенською або громничною свічкою.

Зафіксовано досить чимало фактів про вигляд домашнього духа: "маленьке, мало ріжки, обросле, оберталося на кота, курку, жабу, він робився чи маленький, чи великий - всякий" (с. Гребенів, Сколівського п-ту); "виглядає як хлоп - має роги, ноги, руки, таке як людина, але має ріжки" (с.Риків, Сколівського п-ту); "як чорне курєтко"(с. Стрильбичі, Старосамбірщина); "воно ходило з світлими гузєма"(с.Буково, Старосамбірщина).

Важливою функцією годованця є передбачення майбутнього. Віщує майбутнє, застерігає від біди, навалюючись на сплячих, посилає звукові сигнали: "може душити вночи, віщуючи людині добро чи зло". Саме функція віщування наближує даного міфологічного персонажа до померлих предків. Крім того він не зачіпає дітей, "воно дитину колисало" - теж наближає цього духа до душ померлих.

За польськими народними віруваннями, домашні демони (demony domowe) переважно є дзядами (dziadami) або дідами - так називали у старовину душі родичів. Тож, ймовірно, що хованець - це не просто дух оселі, а дух родоначальника, тобто, людини, що бере ту чи іншу участь в справах, в житті своїх нащадків.

На Гуцульщині зберігся звичай "гріти діди", елементом якого є ритуальний вогонь - ватра, котру розпалювали на городах або священних місцях сили, переважно пагорбах. Цей вогонь символізував взаємне піклування живих про покійних предків.

Як зазначає В. Галайчук, хованець як уособлення померлого предка, за своєю природою є ані злим, ані добрим. Він просто існує, причому на правах своєрідного члена сім'ї з доволі високим статусом. Опікунські функції здійснює тільки тоді, коли виконується чи принаймні не порушується так-званий "кодекс умовностей", що віками формувався в традиційній народній культурі. Відповідно й шкодить, якщо ці своєрідні етикетні норми порушено, або ж у тому випадку, коли він не є "членом" саме цієї сім'ї. Наприклад, хованець не любить, коли жінки ходять простоволосі, або сплять без сорочки, він може покарати за це.

Пов'язаний хованець і з будівельною обрядовістю. На Старосамбірщині, у селі Соснівці навмисно залишали відірвану дошку, щоб "він міг вийти і зайти".

Горище та підвал, де переважно тримають хованця, як і піч, є досить цікавими в міфологічному плані частинами будинку.

Як зазначає А.К.Байбурін, горище є "типовою периферією" будинку з усім притаманним їй спектром негативних значень, що породжені ніби напівосвоєністю цієї зони, що контролюється не скільки людиною, стільки невідомою силою. Так само і підпілля, підвал є периферією будинку, з якою пов'язані уявлення про домовика. До того ж, горище та підвал є певними кордонними зонами між світами ("тим світом" та "цим світом"). Також, не варто забувати і про те, що з підвалом (підпіллям) пов'язаний і культ Предків. Крім того, підпілля звичайне місце поховання нехрещених немовлят та дитячого місця. У звязку з цим варто згадати традиційні вірування різних карпатських етносів у те, що нехрещені діти можуть стати хованцями. Як зазначав К.Мошиньський, в деяких українських місцевостях існувало повір'я про викидня (poroniec), який після семи років перебування в землі перетворюється на домовика. За ним, подібні вірування існували в болгар та чехів. Більше того, люди спеціально ховали під своїм будинком викидня чи мертвонароджену дитину, вірячи, що через деякий час її душа перетвориться на домовика (або духа-збагачувача).

Польський дослідник А.Брюкнер, досліджуючи походження домовика в народних віруваннях, зазначав, що в XV-XVI ст. на теренах Польщі його називали через співчуття вбогим (ubogim), бо вважали його сивим і старим та уявляли в сірому одязі власне, тому його не було видно вдень. Пізніше хатнього духа почали називати latawiec і skrzat (від старонімецького skrat "лісовий демон"), яких називали ще chowacce. Latawiec в народних уявленнях ототожнювався із цілим рядом різних образів зі зморами (zmory nocne), зміями-вужами, що приносять гроші (їmije-wкїe pieniкїne), вночі сиплять іскрами, прилітають до свого господаря і приносять йому скарби та всілякий достаток.

В Карпатах оповідки про домового-вужа є досить поширеними: "Я пас у лузі... Таке суне, як коновка загрубе - такий вуж - тай хоче ссати корову. Й був бим тото... бо в мене в руках була ліскова паличка, але люди скричєли: не зачіпай тото!" (В.Гнатюк. "Знадоби до укр. демонології"). На Стрийщині теж вважали, що "є такий вуж, який корову ссе. І вінь ссе, і молоко є. Як же би його забив, то би корова здохла" (Ф.Колесса. "Людові вірування на Підгір'ю").

====================================================

Далі буде ...

Tags: Українські традиції
Subscribe

Recent Posts from This Journal

promo olga_den_f march 19, 2016 17:35 13
Buy for 200 tokens
​* ( Розповідь жінки буде написана мовою - оригіналом, тобто суржиком Луганської області. ) Мені треба було проконсультуватися у лікаря, і дали мені направлення у обласну лікарню. Я підійшла до кабінету в якому йшов прийом. Біля кабінету сиділи на стільцях і стояли люди, я зайняла чергу. Раптом…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments