olga_den_f (olga_den_f) wrote,
olga_den_f
olga_den_f

Зоря

*


Зоря в міфах багатьох народів — це жінка. Дружина або сестра сонця, чи коханка місяця. Зоря пов'язана з Великою Богинею, чий чоловік, бог неба, — це місяць. Стародавнє зображення півмісяця із зіркою символізує цю пару. Втілення отієї міфічної Зорі — це планета Венера (на небі увечері і вранці вона поряд із місяцем). В епоху неоліту ранкова й вечірня зорі асоціювалися з Великою Богинею. З нею пов'язували й сузір'я Великої Ведмедиці.

Венера, як відомо, — це богиня кохання в римлян, котра перейняла функції Великої Богині. Цікаво, що планета Венера в давнину вважалася "зіркою зла": римляни пов'язували її з Люцифером, фінікійці — з Вельзевулом, євреї — з Азазелем, індіанці майя — зі змієм Кукульканом. Проте стародавні араби-язичники називали її "всемогутньою" і шанували як верховну богиню.

Литовці уявляли ранню зорю у вигляді дівчини Аушріне, яка розпалює Сонцю вогонь, а вечірню зорю — як дівчину Вакаріне, яка той вогонь гасить. Давні греки вважали, що зоря сидить на золотому троні, вбрана в червоні та золоті шати.

Зоря в українському фольклорі — це символ дівчини, місяць — символ парубка. В українських обрядових піснях Зоря змальована як панна, дівчина-красуня. В неї біле личко, рум'яні шоки, чорні брови, руса коса. На світанку краля розсипає по луках і садах срібну й перлову росу. Росу бачить місяць, а краде сонце. Про це є загадка:

Зоря-зоряниця, красна дівиця
По церкві ходила, ключі загубила.
Місяць зійшов — ключі знайшов.


Зоря вишиває небо пурпуровими нитками, а діброва займається й палає, доки день не загасить. Очевидно, про таку дівчину-зорю співається у веснянці "Вербовая дощечка":

Де ти, Насте, бувала, бувала,
Як діброва палала, палала?
Відром воду носила, носила,
Дібровоньку гасила, гасила.
Скільки в відрі водиці, водиці,
Стільки в дівчат правдиці, правдиці...

У колядках дівчина часто порівнюється із зорею:

Ой ясна, красна калина в лузі,
А ще красніша дівка Галочка,
По двору ходить, як зоря сходить,
По воду іде, як пава пливе,
В сінечки ввійшла — сінечки сяють...

Із зорею порівнюють гарну жінку, господиню:

Ой ясна, красна на небі зоря,
А ще найкраща в Івана жона.
По двору ходить, як місяць сходить,
В правій рученьці ключики носить...

Зоря, як відомо, возвістила світові про народження Ісуса Христа. Вона з'явилася над вертепом у Віфлеємі, де народився Спаситель, і вказувала шлях до нього трьом царям зі Сходу, волхвам і пастухам. Саме тому в українських родинах на Святвечір діти так чекають першої зірки. А колядники ходять із семикутною або восьмикутною зорею, котра сяйвом і красою нагадує про віфлеємську зорю. Способів виготовлення різдвяної зорі існує дуже багато. Колись для цього частенько використовували сито, до якого кріпили "промені" зорі. Тепер способів побільшало: можна з тоненьких планочок або товстого дроту змайструвати каркас, який потім обтягнути папером чи тканиною, прикрасити фольгою, китичками з кольорових ниток, ялинковим "дощиком". Буває, зірку випилюють із фанери й обклеюють кольоровим папером. Найліпший варіант — коли зірка ще й обертається. У середину вставляють образок Діви Марії з Дитятком, а також свічку.

Зірки — це діти сонця. У казковій небесній родині, про яку розповідається в колядках, зірки — це діти сонця й місяця:

Ясен місяць — пан господар,
Ясне сонце — жона його,
Дрібні зірки — то їх дітки.

У замовляннях зустрічаються згадки про три зорі — вечірню, опівнічну, ранкову:

Ви, зорі-зориці,
Вас на небі три сестриці,
Одна вечірня, друга полунічна,
третя світова.
Вечірня, зануди,
Полунічна, зачепи,
А світова раба Божого (ім'я)
До раби Божої (ім'я) приверни.

За легендою, зірки — це ангели, які сидять на сходах неба із запаленими свічками. Або ж — душі спочилих героїв та праведників. За іншими уявленнями, зірки — то душі живих. Кожна людина має на небі свою зірку. Коли людина народжується — Бог запалює на небі нову зірку-свічку. Отже, скільки душ живе на землі, стільки й свічок (зірок) горить на небі. Якщо людина живе на землі добре, то і її свічка горить ясним, чистим світлом. Якщо ж не шанується — свічка слабка і тьмяна. "Така моя планида", — кажуть про долю, маючи на увазі свою "небесну свічку".

Коли людина помирає — її зірка падає назустріч душі, що відходить. За деякими легендами, падучі зірки — то нехрещені діти. Падаючи, вони кричать: "Кшту!" — тобто: "Хреста!" Отож, коли хто побачить зірку, котра котиться з неба, повинен її перехрестити й дати ім'я — чоловіче або жіноче, залежно від того, хто саме побачив зірку. За іншими уявленнями, до падіння зірок причетний диявол: він дуже хоче поставити на небі і свою свічку. Але ангели, тільки-но помітивши дияволів вогник, скидають його з неба. А ще зірки, які падають — це чорти, котрі, схотівши бути як ангели, видряпалися на небо, аби "світити мирові". Справжні ж ангели скидають їх назад на землю. Причому, впавши, чорти розливаються смолою, а хто в неї вступить — той захворіє на сухоти. Аби цього не сталося, треба проказувати слово "амінь" доти, доки не погасне зірка. Тоді вона загрузне в землю на стільки сажень, скільки разів було промовлене "амінь", і ніякої шкоди людям уже не зробить.

Чумацький Шлях — це дорога, яка веде душі людей у потойбіччя. За легендою, від середини ця дорога розходиться у два боки: одна веде в рай, друга—в пекло. А птахам цей шлях указує, куди летіти до вирію. Чумацький Шлях — Божа дорога, нею ходить Матір Божа, сам Бог, і їздить св. Ілля на своїй вогненній колісниці.

По землі ж, орієнтуючись на зоряну дорогу, можна потрапити до Криму й далі, — до Єрусалима.

Вважається, що побачити зірку уві сні — це знак того, що з'явиться наречена. Коли жінці сняться зірки — це її діти. А коли дівчині — подруги. Коли сниться, що падає зірка, — це вістка про смерть друга.

Зоря зображується по-різному. Буває із п'ятьма, шістьма, сімома, вісьмома променями. Восьмикутна зоря — це знак землі й символ Діви Марії. Така зірка часто фігурує в українських вишивках і ткацтві. П'ятикутна зоря, відома в Ірані, Малій Азії, Месопотамії, на Криті та в Японії, — це знак Великої Богині. Так само, як і зображення руки (відповідно, із п'ятьма пальцями). Шестикутна зірка з'явилася ще на початку неоліту, це знак шести сторін горизонту, проте співвіднесених не із землею, а з небом. Це також знак року: дві половинки по шість місяців. Зображення шестираменних зірок дуже поширені у традиційному різьбленні українців.

Tags: Легенди України.
Subscribe

Recent Posts from This Journal

promo olga_den_f march 19, 2016 17:35 13
Buy for 200 tokens
​* ( Розповідь жінки буде написана мовою - оригіналом, тобто суржиком Луганської області. ) Мені треба було проконсультуватися у лікаря, і дали мені направлення у обласну лікарню. Я підійшла до кабінету в якому йшов прийом. Біля кабінету сиділи на стільцях і стояли люди, я зайняла чергу. Раптом…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments