© Ім'я вигадане, а людина реальна.
Коли тільки почалася війна Марина поїхала до родичів у Росію. Побула там деякий час і приїхала додому. Сказала словами Л. Костенко " ... ні Ганно, тільки не з Росією, хай Україну чаша ся мине ...", взяла дочку (13 років), сумку яку змогла підняти без особливих проблем, і путівку у Грецію. З Греції, з мінімальною сумою грошей подалася у Німеччину, грошей на квитки додому вже не було.
Там почала просити статус біженців. Носом, звичайно, крутили але через три місяці почали оформляти.
Зараз вона зателефонувала і сказала, що вона вже залишається там назавжди.
У Донецьку, вона працювала прибиральницею в якомусь, як казала вона, "престижному" офісі, зарплатою була задоволена, і коли поїхала в інший світ то дуже боялася, що там такої роботи не знайде. Так воно і війшло, такої як у Донецьку вона не знайшла, але знайшла іншу. Таку, яка в Донецьку серед її знайомих вважалася непотрібною.
Зараз вона працює художником. І має хорошу зарплату не за рівнем України, а за рівнем Німеччини.
Тепер вона каже, що раніше навіть уявити собі не могла, що вона вчилася на художника не просто для душі. Коли жила у Донецьку, то навіть соромилася розповідати що витрачала час на навчання на художника.
От така вона, "піндосія".
https:/olga-den-f.dreamwidth.org/167224.h
Journal information