olga_den_f (olga_den_f) wrote,
olga_den_f
olga_den_f

Голодомор 1932-1933 рр. Харківська область. ( + Перевод на русский язык )

( Оновлено )



Тема голодомору 1932 –1933 років за часів СРСР більше 50 років була забороненою. Тільки з кінця 1980-х правда про голодомор поступово відкривається і стає більш доступною для всіх бажаючих дивитися в очі власній історії.

Свідчення очевидців.

Восени 1932 р. в нашому селі В. Комишуваха, а також по всіх інших селах Петрівського, Барвінківського, Ізюмського районів були створені спецзагони по вилученню у селян будь-якого зерна.

Одного осіннього дня 1932 р. прийшли ці «загонівці» і до нас. Хоча сім’я мого батька, Довбні Трохима Власовича, була бідною (у ній налічувалось 7 душ, але при батькові в той час із дітей жили лише двоє - я і старша сестра). У нас ніякої худоби не було, лише десятків два курей. Оце і все господарство.

Саманна хата під соломою, вишневий садочок, а у полі - 2 га землі, на якій батько засівав жито, пшеницю, соняшник, просо. Врожаю ледве вистачало для напівголодного життя - щоб прогодуватися нашій сім’ї до нового врожаю.

Отож нагодилися оці «спецзагонівці» з підводами до нас. Зайшли в комору, вимели під мітлу усе зерно, яке у нас було, наповнили ним мішки, вклали їх на підводу. Потім прутами прощупали всю долівку: у хаті, у коморі, у сінях, у сараї, у дворі, у садку. Нічого більше не знайшовши (бо нічого більше й не було), вони поїхали, а ми лишилися без шматка хліба. Така ж «робота» була проведена і в усіх інших дворах села, яке тільки-но пережило катастрофу так званого розкуркулювання (розкуркулювали не лише більш-менш заможних, а й тих, хто не хотів іти до колгоспу, хоч вони навіть до середняків не дотягували).

Після такої «заготівлі» хліба у селі всюди чулося тужіння жінок, плач дітей, рев скотини. Важко передати словами, що робилося.

Позбувшись усього, люди поперевівали полову в надії знайти там хоч якусь зернину. Повимітали всі закутки сховищ, де зберігалося зерно, борошно, і всі ці обмітки поїли. Стали жити на самих овочах, але скоро і ті скінчилися. Одним словом, до березня місяця 1933 р. основна маса людей з’їла у себе в домі усе, що можна було з’їсти. Потім ті, хто ще міг, пішли у ліси, болота і там добували жолуді, бруньки з берези, коріння очерету. Потім стали ловити жаб, молюсків і все, що можна було з’їсти. Але і це не рятувало. Люди почали пухнути з голоду і помирати. Особливо тяжко стало у квітні, травні та червні 1933 р. Поїдали всякий бур’ян, падло і таке інше.

Божеволіючи від голоду, батьки почали їсти своїх дітей, діти - батьків. Ловили перехожих і теж їх їли. Смерть косила всіх без розбору. Бувало, заходиш до хати, а там уся сім’я лежить мертва і хто де: на долівці (земляна підлога), на лаві, на печі. Люди вимирали цілими селами.

Близько половини мешканців села В. Комишуваха вимерли з голоду весною і в червні 1933 р. (в тому числі сім’ї найближчих наших сусідів Крутіїв, Кавунів, Чорнобаїв). Таке ж становище було і в інших селах: М. Комишуваха, Грушеваха, Вейківка, Бражківка і скрізь.

Щоб я не помер з голоду, мене у березні 1933 р. забрала до себе старша сестра, що жила в Ізюмі. Сестра з чоловіком працювали на заводі, їм давали пайок: 600 г хліба на кожного робітника, трохи круп, а в обід у робітничій їдальні - ріденького супу і ложку каші. Моя сестра і її чоловік із своєї частки виділяли їжу і мені. Безумовно, це була дуже мізерна пайка, але вона допомогла з великими труднощами дотягнути до серпня 1933 р., коли стало трохи легше, адже пішов новий урожай.

А що було тоді, весною і на початку літа 1933 р., у місті Ізюмі? Робітникам і службовцям міста давали мізерні пайки: хліба на день робітнику - 600 г, службовцю - 400 г, утриманцю - 200 г. Пшона або іншої крупи - 200-400 г на місяць. При такій нормі люди почали пухнути і помирати. На вулицях то тут, то там лежали мертві. Бувало, чоловік іде з роботи пухлий, упав - і готовий. На цвинтарі кожного дня викопували ями, а по місту їздила спеціальна підвода, що підбирала померлих. Візники скидали трупи у ями, а, наповнивши їх, загортали землею.

Згадую, і зараз страшно. Люди падали, як мухи, вони нікому не були потрібні. Деякі озвірілі ловили дітей, заманювали до себе дорослих, убивши їх, готували з людського м’яса котлети, котрі самі їли і продавали на базарі.

Цей голодомор був умисно зроблений Сталіним, його урядом і ЦК ВКП(б) з метою, зокрема, викачати золото, срібло та інші дорогоцінності з народу. Адже саме тоді були відкриті «торгсини», де за золото, коштовності продавалися всякі продукти харчування. Але у більшості селян і робітників, основної маси службовців золота і срібла не було, тому їм належало тільки помирати.

Урожай 1932-1933 рр. був добрий, але людям не давали навіть колоски збирати. Якби хліб, інші продукти в селян не забрали, то ніякого голоду не було б...

Довбня Олексій Трохимович, 1920 р.н., уродж. села Велика Комишуваха Барвінківського району Харківської області, Барвінківський район

===================================================

Перевод на русский язык :

Тема голодомора 1932 -1933 годов во времена СССР более 50 лет была запрещена. Только с конца 1980-х правда о голодоморе постепенно открывается и становится более доступной для всех желающих смотреть в глаза собственной истории.

Свидетельства очевидцев.

Осенью 1932 в нашем селе В. Камышеваха, а также по всем другим селам Петровского, Барвенковского, Изюмского районов были созданы спецотряды по изъятию у крестьян любого зерна.

В один из осенних дней 1932 пришли эти «отрядовцы» и к нам. Хотя семья моего отца, Трофима Власовича, была бедной (в ней насчитывалось 7 душ, но при отце в то время из детей жили только двое - я и старшая сестра). У нас никакой скота не было, только десятка два кур. Вот и все хозяйство.

Саманный дом под соломой, вишневый сад, а в поле - 2 га земли, на которой отец сеял рожь, пшеницу, подсолнечник, просо. Урожая едва хватало для полуголодной жизни - чтобы прокормиться нашей семье до нового урожая.

Поэтому подоспели эти «спецотрядовцы» с подводами к нам. Зашли в комнату, вымели под метлу все зерно, которое у нас было, наполнили им мешки, вложили их на подводу. Затем прутьями прощупала все полы: в доме, в кладовке, в сенях, в сарае, во дворе, в саду. Ничего больше не найдя (так как ничего больше и не было), они поехали, а мы остались без куска хлеба. Такая же «работа» была проведена и во всех других дворах села, только пережившего катастрофу так называемого раскулачивания (раскулачивали не только более или менее состоятельных, но и тех, кто не хотел идти в колхоз, хоть они даже до середняков не дотягивали ).

После такой «заготовки» хлеба в селе везде слышалось рыдание женщин, плач детей, рев скота. Трудно передать словами, что творилось.

Избавившись всего, люди попересеивали половую в надежде найти там хоть какое-то зерно. Вымели все уголки хранилищ, где хранилось зерно, мука, и весь этот отсев поели. Стали жить на одних овощах, но скоро и те кончились. Одним словом, до марта месяца 1933 основная масса людей съела у себя в доме все, что можно было съесть. Затем те, кто ещё мог, ушли в леса, болота и там добывали желуди, почки из березы, корни камыша. Затем стали ловить лягушек, моллюсков и все, что можно было съесть. Но и это не спасало. Люди начали пухнуть от голода и умирать. Особенно тяжело стало в апреле, мае и июне 1933 г. Поедали всякий сорняк, падаль и так далее.

Сходя с ума от голода, родители начали есть своих детей, дети - родителей. Ловили прохожих и тоже их ели. Смерть косила всех без разбора. Бывало, заходишь в дом, а там вся семья лежит мертвая и кто где: на полу (земляной пол), на скамье, на печи. Люди вымирали целыми селами.

Около половины жителей села В. Камышеваха вымерли от голода весной и в июне 1933 г.. (В том числе семьи ближайших наших соседей Крутых, Кавунов, Чернобаев). Такое же положение было и в других селах: М. Камышеваха, Грушеваха, Вейкивка, Бражковка и везде.

Чтобы я не умер с голоду, меня в марте 1933 г.. Забрала к себе старшая сестра, жившая в Изюме. Сестра с мужем работали на заводе, им давали паек: 600 г хлеба на каждого работника, немного круп, а в обед в рабочей столовой - жидкий суп и ложка каши. Моя сестра и ее муж из своей доли выделяли пищу и мне. Безусловно, это была очень скудная пайка, но она помогла с большим трудом дотянуть до августа 1933, когда стало немного легче, ведь пошел новый урожай.

А что было тогда, весной и в начале лета 1933, в городе Изюме? Рабочим и служащим города давали скудные пайки: хлеба на день рабочему - 600 г, служащему - 400 г, иждивенцам - 200 г. Пшена или другой крупы - 200-400 г в месяц. При такой норме люди начали пухнуть и умирать. На улицах то тут, то там лежали мертвые. Бывало, человек идет с работы пухлый, упал - и готов. На кладбище каждый день выкапывали ямы, а по городу ездила специальная подвода, подбирала умерших. Извозчики сбрасывали трупы в ямы, а наполнив их, засыпали землей.

Вспоминаю, и сейчас страшно. Люди падали, как мухи, они никому не были нужны. Некоторые озверевшие ловили детей, заманивали к себе взрослых, убив их, готовили из человеческого мяса котлеты, которые сами ели и продавали на рынке.

Этот голодомор был умышленно сделан Сталиным, его правительством и ЦК ВКП (б) с целью, в частности, скачать золото, серебро и другие драгоценности из народа. Ведь именно тогда были открыты «торгсины», где за золото, драгоценности продавались всякие продукты питания. Но у большинства крестьян и рабочих, основной массы служащих золота и серебра не было, поэтому им предстояло только умирать.

Урожай 1932-1933 гг. Был хороший, но людям не давали даже колоски собирать. Если бы хлеб, другие продукты у крестьян не забрали, то никакого голода не было бы ...

На цю ж тему : Голос історії: свідчення жителів Ізюмського району Харківської обл., очевидців голодомору.

Tags: , Голодомор
Subscribe

Recent Posts from This Journal

  • © Дідько насіяв.

    * © Таку рослину міг насіяти лише Дідько Лисий щоб нашкодити людям. І росте тепер така гидота скрізь. А якщо заведеться в саду чи на городі, то так…

  • © Перші.

    * © Зацвіли перші нарциси. Вони низенького зросту, а сьогодні хлюпнув ливень, тож трохи їх забгуднив розкисшим ґрунтом. Фото: olga_den_f…

  • © Злісний шкідницюра.

    * © Почалося. Повилазили кравчики і давай щосили ритися. Вигони перериті повністю, нора біля нори. Лізуть на городи, у садки, у квітники. Покищо…

promo olga_den_f march 19, 2016 17:35 13
Buy for 200 tokens
​* ( Розповідь жінки буде написана мовою - оригіналом, тобто суржиком Луганської області. ) Мені треба було проконсультуватися у лікаря, і дали мені направлення у обласну лікарню. Я підійшла до кабінету в якому йшов прийом. Біля кабінету сиділи на стільцях і стояли люди, я зайняла чергу. Раптом…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 23 comments

Recent Posts from This Journal

  • © Дідько насіяв.

    * © Таку рослину міг насіяти лише Дідько Лисий щоб нашкодити людям. І росте тепер така гидота скрізь. А якщо заведеться в саду чи на городі, то так…

  • © Перші.

    * © Зацвіли перші нарциси. Вони низенького зросту, а сьогодні хлюпнув ливень, тож трохи їх забгуднив розкисшим ґрунтом. Фото: olga_den_f…

  • © Злісний шкідницюра.

    * © Почалося. Повилазили кравчики і давай щосили ритися. Вигони перериті повністю, нора біля нори. Лізуть на городи, у садки, у квітники. Покищо…